Президент НФКУ Ольга Павленко: «Спортивний цикл не повинен зупинятися за будь-яких обставин»

Життя іде і все без коректур. І час летить, не стишує галопу…

– ці рядки геніальної Ліни Костенко якнайкраще відображають життя нашої федерації у буремні часи. Робимо підсумки року, який майже минув, в інтерв’ю з президентом Національної федерації кікбоксингу України WAKO Ольгою Анатоліївною Павленко.

Як би ви зараз згадали початок спортивного 2022 року?

– 2022 рік для нас розпочався вдало. На внутрішній арені першими змаганнями став чемпіонат України серед школярів та студентів, під час якого відбувся чудовий гала-вечір за участі команд України і Молдови. На міжнародний арені перед цим ми встигли виступити в Хорватії, де посіли п’яте загальнокомандне місце.

Як сприйняла федерація перші звістки про загибель наших спортсменів, тренерів? Як федерація допомагала з евакуацією спортсменів з окупованих територій та яким чином федерація сприяла звільненню своїх спортсменів з полону?

– Для нас це було дуже боляче. Наші представники Чернігівської області допомагали батькам Євгена Звонка, який став першою невинною жертвою серед наших спортсменів. Ми інформуємо про всі екстрені події Міністерство молоді та спорту України, Спортивний комітет України. Зауважу, Мінмолодьспорту регулярно отримує від всіх видів спорту інформацію стосовно спортсменів і тренерів: хто загинув, хто в полоні, кого звільнили.

Незважаючи на те, що у нас 25 областей, на допомогу в кожному регіоні підключалися всі, хто міг. У перші місяці це був хаос. Звісно у кожного свій. Хтось відреагував на ситуацію швидко, але були такі, хто не розумів що вже йде жахіття. Багато хто з тренерів переїхали в інші регіони. Наприклад, наразі дуже багато тренерів з Херсонської області працюють у Києві. Частина тренерів з Донецької області приїхала до Хмельницької області. Є також ті, хто з Харкова, опинився у Черкаській області. Проте є й такі, хто залишились на місці: наприклад, голова Харківського обласного осередку Олег Галищев разом з дружиною і дітьми залишаються у Харкові. Вони волонтерять і водночас продовжують тренувати. До того ж, на чемпіонаті України у Києві команда Харківської області посіла друге командне місце – як на мене, вони справжні герої.

Що стосується звільнення, ми намагаємося відстежувати інформацію по всіх наших представниках, інформуємо про них вищі керівні органи. Наприклад, Андрій Лакоза був зниклий безвісти, це наш захисник Маріуполя. Ми не знали, де він і що з ним. Зверталися до всіх, кого можна, шукали його. Потім нам повідомили, що наші хлопці живі, але у полоні. Андрія ми змогли повернути, але Максима Левченка, ще одного нашого спортсмена, поки не змогли повернути. Не опускаємо рук, боремося, як вся наша країна.

Чим був важливий для нас перший розіграш у цьому році Кубка світу з кікбоксингу WAKO, який приймала Туреччина? Чому не варто було його пропускати?

По-перше, вважаю, спортивний цикл не повинен зупинятися за будь-яких обставин. Окрім того, коли ми приїхали на Кубок світу в Туреччину, дуже багато країн були шоковані, що Україна взагалі змогла приїхати. До того ж, хлопці получили дуже гарну обкатку. Наприклад, Іван Ткаченко, який став першим у Туреччині, провів три дуже класних поєдинки. Обкатку отримав і Павло Замятін, який у підсумку на першості Європи виборов дві ліцензії на Європейські ігри та Всесвітні ігри з єдиноборств. Також дуже якісно виступили наші юніори.

На вашу думку, за рахунок чого Україні вдалося стати третьою командою найбільшого Кубка світу? Що призвело до такого результату?

Наш патріотизм. Батьки привезли дітей з усюди: Німеччини, Польщі, Чехії, Італії. Всі виходили з прапорами, вдягали футболки з написом «Україна» чи національною символікою. Ми хотіли бути найкращими, щоб нас побачили, щоб почули, що ми є. Відчувалася наша справжня єдність.

Для мене це був неочікуваний результат, ми дуже гарно виступили. І це притому, що в Угорщину ми поїхали не тим составом, яким планували. Склад збірної суттєво зменшили в Міністерстві молоді і спорту, зокрема зміни стосувалися кікбоксерів і тренерів старше 19 років. Не дивлячись на це все, ми зайняли третє командне місце. Я щиро вдячна батькам за їхню допомогу, а також внутрішньому бажанню спортсменів виступати і перемагати.

Ми вже традиційно стаємо гостями міжнародного турніру в Узбекистані. Як гадаєте, нас запрошують як друзів з пострадянського простору чи наші кікбоксери вміють подарувати глядачам якісний кікбоксинг?

Звісно, ми дружимо з керівником Федерації кікбоксингу Узбекистану. По-друге, допомагаємо розвивати кікбоксинг у цій країні. Тим паче, там відбулися зміни у керівництві, і вони тільки зараз набирають обертів. Але роблять це дуже швидко і якісно, як для представників Азії. Ми ділимося з ними нашим досвідом: наприклад, у 2022 році провели для них суддівський семінар. Ми плідно співпрацюємо, тому запрошення на турнір в Узбекистані є продовженням цього. На мою думку, це досить хороший турнір, і корисний для усіх задіяних сторін. Думаю, нас запрошуватимуть й надалі. Ми зможемо запросити їх до себе, коли в нас буде стабільна ситуація в країні.

Окремо зупинимося на Всесвітніх іграх. Що вдалося досягти виступом у США? Оцініть, будь ласка, важливість бути представленим на цьому старті від 0 до 10, а також поясніть свою оцінку.

Це був один з найважливіших стартів чотириріччя. Через епідемію коронавірусу у нас переносився Чемпіонат Європи, тому ми не розуміли, яким чином розігруватимуться іменні ліцензії. Як ви знаєте, Україну представили п’ятеро кікбоксерів. Ми мали можливість долучити шостого учасника (через відсторонення федерацій росії та білорусі), але Уляна Міщенко не змогла потрапити на нашу територію, виїжджаючи з Маріуполя.

В Америці для нас було вкрай важливо виступити повним складом. Хоча після початку війни ми навіть не знали, де проходитимуть збори і за які гроші це відбуватиметься. Висловлюю подяку за підтримку Міністерству молоді та спорту України, Спортивному комітету України, а також Благодійному фонду «Серце української нації», які спільними зусиллями допомогли провести збори. У підсумку команда змогла повним складом попасти на змагання і гідно виступити. Для кращого результату нам, вважаю, не вистачило адаптації. Повинно було бути хоча б два-три перших місця. Але маємо те, що маємо.

Попри все, оцінила би виступ і підготовку, мабуть, на дев’ять з десяти балів. Виклалися всі. Тренерський штаб у складі Заслужених тренерів України Івана Зінченка, Віталія Лі, Юрія Зубова працював у поті чола з кожним. До того ж, на Всесвітніх іграх ми були без власного лікаря. Що теж не допомагало. Змагання в Америці були дуже складні.

Думаю, класно що ми змогли витягнути ці змагання, адже ще у квітні ніхто не вірив, що ми на них зможемо потрапити.

Однією з головних цілей 2022 року був Чемпіонат світу серед юнаків та юніорів. Це категорії спортсменів, які у подальшому формуватимуть склад основної збірної України. Як багато юних спортсменів виїхали поза межі країни? І який вплив це матиме за кілька років?

На Чемпіонат світу ми змогли попасти чималою кількістю представників. Цьому посприяла підтримка Всесвітньої асоціації кікбоксерських організацій (WAKO). Вони сформували фонд на нашу підтримку, що допомогло нам частково оплатити проживання спортсменів. Загалом синьо-жовті кольори представили 72 кікбоксери.

Так, теперішні юніори – це прийдешній склад дорослої збірної у 2023-2024 році. Ми побачили, що маємо дуже класний потенціал. Радує, що попри війну в Україні, спортивний цикл триває, спортсмени продовжують тренуватися.

Першість Європи серед дорослих: попри не найбільше представництво, українці посіли друге командне місце. Про що це свідчить?

Треба розуміти, що в цьому році ми не мали жодних підготовчих зборів для дорослих. Хоча зазвичай маємо два тренувальних кемпи збірної. Тож на першість Європи відбирали спортсменів за результатами 2021 року та частково 2022 року. На жаль, не всі спортсмени змогли підготуватися. А такий високий результат – друге командне місце – думаю, показали тільки за рахунок відданості спортсменів і тренерів, які націлювалися виборювати ліцензії на головні міжнародні старти наступного року (Європейські олімпійські ігри та World Combat Games 2023 – примітка автора). Звісно ми хотіли здобути більше ліцензії, але вже як є.

Це був важкий міжнародний рік. Погано, коли спортсмени не мають зборів. Ми не бачимо їх. Не розуміємо їхньою форми. Впевнена, що результат був би кращий, якби у нас були всеукраїнські змагання та збори. Як ми знаємо, останні національні змагання року і єдині, які ми провели за підтримки профільного Міністерства, пройшли на початку грудня в Києві, де брали участь майже всі області України, окрім Луганської і Херсонської. І це не може не радувати.

Не варто забувати про досягнення українських суддів. Нарешті у нас збільшилося представництво серед суддів міжнародної категорії «А». Двоє українських суддів Олег Барков і Максим Єгоров отримали так би мовити підвищення.

Також має відбутися Генеральна асамблея ВАКО, де ми маємо бути присутні, щоб розуміти, куди рухається всесвітня організація.

Міжнародні змагання для нашої федерації завжди є пріоритетними, як і повинно бути. І необхідно виїжджати на змагання попри все. Якщо ми не їздитимемо, то не зможемо бути сильними, не зможемо вигравати медалі. Знадобиться три-чотири роки, щоб повернутися на високий рівень.

Наскільки корисним для федерації є відновлення регіональних змагань, а також проведення турнірів, присвячених підтримці ЗСУ?

Надзвичайно важливо. У 2022 році цілій низці областей вдалося провести змагання. Наприклад, Київська область змогла провести аж три змагання. Також регіональні турніри проводили Чернігівська, Кіровоградська, Черкаська, Рівненська, Хмельницька, Тернопільська, Закарпатська, Івано-Франківська області. І це круто!

Після чемпіонату України в грудні багато регіонів отримали нове дихання, відчули натхнення на подальшу роботу. Думаю, 2023-й рік допоможе нам власними силами вийти з цього стану, виграти війну і повернутися у притаманний нам спортивний режим.

Чого нам очікувати від прийдешнього року? Які виклики він готує для НФКУ?

2023 рік готує нас до Всесвітніх ігор з єдиноборств та Європейських ігор. Останні, до речі, будуть для кікбоксингу WAKO першими в історії. Окрім того, проходитиме Всесвітня універсіада (FISU).  Як бачимо, багато нового. Чимало міжнародних змагань, на яких ми повинні бути. Так що наступний рік для нас буде дуже цікавим. Але головне, щоб всі були живі, здорові; щоб ми закінчили цю кляту війну з перемогою і здобули мир.

Олександра Кузнєцова, пресслужба Національної федерації кікбоксингу України WAKO