Чемпіон світу Павло Замятін про історичну звитягу в поінт-файтингу і чому WAKO – це вища ліга кікбоксингу

Феєричним видався нещодавній етап Кубка світу 2019 з кікбоксингу WAKO в австрійському Інсбруку для чемпіона світу Павла Замятіна. За кілька днів він виступив у трьох розділах – лайт-контакті (LC), кік-лайті (KL), поінт-файтингу (PF) – в дорослому та мастерському турнірах. Загалом Павло Замятін провів 21 (!!) бій.

Заслужений майстер спорту України, дворазовий чемпіон світу з кікбоксингу WAKO та триразовий призер першості планети, чинний віце-чемпіон континенту, 22-разовий володар Кубка світу в Інсбруку додав до своєї колекції ще п’ять золотих і одну срібну нагороду. Окремо варто виділити історичну звитягу Павла Замятіна у змаганнях з поінт-файтингу, адже Україна дуже довго не мала досягнень у цьому розділі. З такого важливого успіху для національного кікбоксингу ми розпочали нашу розмову:

Павло, на вашу думку, у чому полягає складність поінт-файтингу для українських кікбоксерів?

– У нас в країні ми не розвиваємо дуже сильно цю дисципліну. Якщо весь традиційний європейський і світовий кікбоксинг починається з поінт-файтингу, то у нас акцент йде на більш жорсткі розділи. Культура дисципліни поінт-файтингу у нас дуже слабка. Тому рівень нашого чемпіонату набагато слабкіший за міжнародний.

В Україні дорослі спортсмени йдуть відразу в доступніші дисципліни, в яких – ні, не легше завоювати нагороди – вони просто ближче до нашого внутрішнього чемпіонату. Це лайт-контакт, кік-лайт і рингові розділи. Тому в поінт-файтингу ми не затримуємося. Моя суб’єктивна думка, що в Україні відсутня так звана базова школа виховання поінт-файтерів від самого дитинства. Дуже слабо розвинена. Тому це рідкість для України – перемоги в поінт-файтингу на міжнародному рівні. Не пам’ятаю, щоб серед чоловіків були в Україні володарі Кубка світу в поінт-файтингу. Дуже-дуже-дуже рідко наші кікбоксери досягали раніше великих успіхів в міжнародному поінт-файтингу.

Особисто для вас, чим привабливий поінт-файтинг?

– З цього починається кікбоксинг. Це перша дисципліна, з якої в усьому світі починають навчати дітей кікбоксингу. Та дисципліна, яка змушує спортсмена думати, де він набирається першого бойового досвіду. Щодо рингових дисциплін цей розділ менш травматичний. До того ж, щоб виступати в поінт-файтингу, спортсмен повинен бути розвинений високотехнічно: не просто володіти сильним ударом, а мати, наприклад, певні природні дані; технічнопідкований – це той самий стретчинг, швидкість мислення, координація рухів. Все повинно бути на вістрі, інтуїтивно. Якщо, наприклад, в рингових дисциплінах десь можна перетерпіти, пропустити, захиститися в блок, то в поінт-файтингу, як у фехтуванні: кожний перший рух – це вже оцінка. Тому тут кліпати очима не можна (сміється).

Чи є в Україні на сьогодні передумови до зростання, розвитку поінт-файтингу?

– Зараз з’являється молоде покоління тренерів, яке починає безпосередньо розвивати цю дисципліну. В принципі, є кілька вагових категорій і ряд спортсменів, кадетів, які на свій вік показують досить непоганий рівень. Єдине, на що дивлюся як тренер і спортсмен, тепер їх залишається вивести на більш якісний рівень. Це вже кількість виїздів за кордон, теоретичні та практичні знання тренерів, які їх повинні підвести. Весь час не вистачає якогось поштовху, щоб перевести спортсменів на інший, вищий, рівень і утримувати їх там. На сьогодні спортсменів середнього і трохи нижче середнього рівня, які можуть чіплятися за медалі, 15-20 на країну є.

Як ви вважаєте, чим можна утримати цей інтерес, зачепити спортсмена?

– По-перше, повинен бути спортивний інтерес, щоб вони весь час відчували конкуренцію і розуміли, що вони можуть. Якщо спортсмен весь час сидить на своєму чемпіонаті й раз на рік виїжджає на один міжнародний турнір, де пролітає, після чого розуміє, що він займається взагалі не тим, чим треба, зрозуміло, що у нього пропадає інтерес, він йде в більш жорсткі дисципліни і все. Так, варто спортсменів підводити технічно й має бути накатка певних спортсменів, щоб у них був міжнародний досвід і вони почали чіплятися за медалі. Вони повинні відчувати, що їх підтримують, що рано чи пізно вони зачепляться за нагороди. Коли розумієш, що ти можеш, тобі це цікаво. А якщо ти приїжджаєш і бачиш недосяжний рівень, то, безумовно, у багатьох зникає мотивація.

Наступний турнір, до якого плануєте посилено готуватися та в якіх розділах виступатимете?

– Кубок світу в Угорщині. Буду виступати в тих же розділах, що і в Австрії – це поінт-файтинг, лайт-контакт і кік-лайт.

Павло, ви успішно поєднуєте кар’єру спортсмена та тренера. Основний принцип вашої роботи як наставника?

– Безумовно, основне завдання – залучити дітей до спорту, забрати з вулиці. Що стосується суто кікбоксингу, то підхід такий, щоб діти любили наш вид спорту. Ось, до речі, чому починаємо знайомство з кікбоксингом з поінт-файтингу: це та дисципліна, в якій діти не бояться пропустити удар, яка змушує бути розтягнутими, мати статичну силу, дізнатися всю технічну базу. Відповідно потім вони вже, паралельно, додають лайт-контакт. У старшому віці вони можуть для себе вирішити – залишаються на татамі або переходять в ринг. Завдання таке, щоб дати їм в ранньому віці якомога більше  технічної бази, щоб вони були універсальними спортсменами. Необов’язково виступати тільки на татамі. У них повинен бути теоретичний і практичний багаж знань. Потім вони можуть реалізувати себе в будь-якій дисципліні. Ну і плюс, поки їм допомагають батьки, вони повинні максимально виступати на спортивних заходах не тільки в Україні, а й закордоном, щоб збільшити свій кругозір. Їх досвід потім переноситься на внутрішні чемпіонати, піднімаючи рівень українського кікбоксингу.

Павло, цікавить ваша чемпіонська думка стосовно цього: в Україні та у світі існує багато версій кікбоксингу, чому ви обрали для себе саме Всесвітню асоціацію організацій кікбоксингу – WAKO?

– Я дотримуюся такого погляду на поділ федерацій у світовому рейтингу, як у моїх друзів в Європі. В інших версіях, зазначу, теж є класні сильні спортсмени, які конкурентні і в WAKO, які можуть бути тут чемпіонами. Але в інших версіях їх набагато менше. Наприклад, у футболі є вища ліга, потім йдуть перша ліга, друга ліга, чемпіонат району, двору і ми-ходимо-просто-штовхаємо-м’яч. Для мене WAKO – це вища ліга. На сьогоднішній день це провідна кікбоксерська організація світу: за своїм складом спортсменів, розвитком, організацією спортивних заходів, стосовно просування цього виду спорту в олімпійський комітет – у всіх хоч трохи важливих світових спортивних структурах кікбоксинг знають як кікбоксинг WAKO. Отже, це вища ліга. Всі інші версії кікбоксингу – за своїм рівнем організації, за рівнем спортсменів тощо – вже відчутно нижче. Як перша, друга ліга. Якось так. Багато клубів починають з більш легких версій, щоб обкататися, набратися досвіду. Але якщо ти вже став чемпіоном, наприклад, Британії по WAKO, то вже не будеш виступати в інших версіях. Це як, наприклад, якщо ти їздиш на машині, то пішки ходити вже не захочеш. Так і в кікбоксингу, нижче вже не опускаються. У вищій лізі б’ються найкращі, якщо ти виходиш проти найкращих, то який сенс опускатися в якусь іншу версію, простішу. Не бачу сенсу.

Олександра Кузнєцова, прес-служба Національної федерації кікбоксингу України WAKO